“Я Не Можу Допомогти Своїй Доньці та Онукам, Якщо Вона Залишить Чоловіка”: Я Постійно Тисну на Неї, Щастя Здається Недосяжним

Наомі сиділа за кухонним столом, дивлячись на телефон у своїй руці. Вона щойно закінчила ще одну напружену розмову зі своєю донькою, Еліаною. Тема завжди була одна й та сама: проблемний шлюб Еліани з Артемом. Наомі не могла не відчувати вузол тривоги, що стискався в її грудях кожного разу, коли вони говорили про це.

Еліана була одружена з Артемом десять років, і у них було троє прекрасних дітей: Євген, Сашко та Ганна. Але шлюб вже давно був нестабільним. Гнів Артема та його довгі робочі години залишали Еліану відчувати себе ізольованою та перевантаженою. Вона довірялася Наомі щодо своїх думок про розлучення з ним, але відповідь Наомі завжди була одна й та сама — вона не могла підтримати це рішення.

“Еліано, ти повинна думати про дітей,” казала Наомі. “Що з ними станеться, якщо ти залишиш Артема? Як ти впораєшся сама?”

Страх Наомі був не тільки за доньку та онуків; він також був за себе. Вона була вдовою, яка жила на фіксований дохід, і думка про підтримку Еліани та її трьох дітей була лякаючою. Маленький будинок, в якому вона жила, ледве вистачало для однієї людини, не кажучи вже про чотирьох додаткових.

“Я не можу допомогти своїй доньці та онукам, якщо вона залишить свого чоловіка,” думала Наомі, відчуваючи укол провини. “Я постійно тисну на неї, але щастя здається недосяжним.”

Голос Еліани по телефону був напруженим, майже зломленим. “Мамо, я не можу більше так жити. Гнів Артема стає все гіршим, і діти починають це помічати. Я не хочу, щоб вони виростали в такому середовищі.”

Наомі глибоко зітхнула. “Я розумію, Еліано, але ти повинна думати практично. Куди ти підеш? Як ти будеш підтримувати себе і дітей? Ти знаєш, що я не можу прийняти вас усіх.”

Мовчання Еліани на іншому кінці лінії було оглушливим. Наомі знала, що її донька відчуває себе в пастці, але вона не бачила іншого рішення. Думка про те, що Еліана і діти повернуться до неї, була приголомшливою. Вона любила їх дуже сильно, але знала, що не зможе забезпечити їм стабільність.

Дні перетворювалися на тижні, і напруга між Еліаною та Артемом тільки зростала. Телефонні дзвінки Наомі з донькою ставали все рідшими, і коли вони все ж таки говорили, Еліана звучала все більш і більш змиреною зі своєю долею.

Одного вечора Наомі отримала дзвінок від Еліани, який розбив її серце. “Мамо, я вирішила залишитися з Артемом,” тихо сказала Еліана. “Я не бачу іншого варіанту зараз.”

Наомі відчула змішання полегшення та смутку. Вона знала, що це не те, чого хотіла Еліана, але також знала, що не могла запропонувати кращого рішення. “Я розумію, люба,” м’яко відповіла Наомі. “Просто знай, що я завжди поруч з тобою.”

Минали місяці, і Наомі спостерігала здалеку за тим, як шлюб Еліани продовжував руйнуватися. Колись життєрадісна та щаслива жінка стала тінню самої себе. Діти здавалися більш замкнутими, їхній сміх звучав рідше.

Серце Наомі боліло за доньку та онуків, але вона відчувала себе безсилою змінити їхню ситуацію. Вона сподівалася, що тиснучи на Еліану залишитися з Артемом, вона захищає їх від невизначеного майбутнього. Але тепер вона задумалася, чи не продовжила вона лише їхні страждання.

Однієї ночі Наомі отримала пізній дзвінок від Еліани. Її голос тремтів від страху. “Мамо, гнів Артема вийшов з-під контролю. Я не знаю, що робити.”

Серце Наомі забилося швидше, коли вона слухала відчайдушний крик доньки про допомогу. Вона знала, що цього разу не може їх відвернути. “Збирайте речі і приїжджайте сюди,” твердо сказала Наомі. “Ми розберемося разом.”

Коли Наомі поклала слухавку, вона відчула почуття страху оселитися в ній. Вона не знала, як вони впораються, але знала, що вони більше не можуть залишатися в тому токсичному середовищі.

Еліана приїхала до будинку Наомі з дітьми на буксирі, їхні обличчя були сповнені страху та невизначеності. Наомі міцно обійняла їх, намагаючись запевнити їх у тому, що все буде добре.

Але глибоко всередині Наомі знала, що їхня подорож тільки починається. Дорога попереду буде сповнена викликів і труднощів, і щастя здавалося далеким сном.