“Життя несправедливе, сину. Твоя дружина годує тебе добре, але ніхто більше не готує мені млинці”: плакала свекруха

Галина сиділа за кухонним столом, її очі наповнювалися сльозами, коли вона дивилася, як її син, Костянтин, поїдає ситний сніданок, який приготувала його дружина, Олена. Запах свіжозвареного бекону та пухких млинців наповнював кімнату, різко контрастуючи з холодними пластівцями, які Галина їла наодинці того ранку.

“Життя несправедливе, сину,” сказала Галина, її голос тремтів. “Твоя дружина годує тебе добре, але ніхто більше не готує мені млинці.”

Костянтин підняв голову від своєї тарілки, виделка з млинцем, залитим сиропом, застигла на півдорозі до рота. “Мамо, ти знаєш, що Олена і я зайняті роботою та дітьми. Ми не завжди можемо бути тут, щоб готувати для тебе.”

Галина глибоко зітхнула. Колись вона була королевою своєї кухні. Вона готувала вишукані страви, консервувала власні заготовки і тримала будинок у чистоті. Але ті дні давно минули. Тепер вона поспіхом виконує домашні справи і частіше покладається на доставку їжі. Вона готує лише на вихідних, і то лише для того, щоб якось вижити.

“Я розумію, що ви зайняті,” м’яко сказала Галина. “Але відчувається, ніби мене забули. Я виховала тебе і твоїх братів і сестер, а тепер я зовсім одна.”

Костянтин незручно пересів на своєму місці. Він дуже любив свою матір, але не знав, як подолати зростаючу прірву між ними. Олена була чудовою дружиною та матір’ю, але вона була зайнята їхніми двома маленькими дітьми та вимогливою роботою.

“Мамо, ми цінуємо все, що ти для нас зробила,” сказав Костянтин, намагаючись заспокоїти її. “Але тепер все по-іншому. У нас у всіх свої життя.”

Галина кивнула, хоча її серце боліло. Вона згадувала дні, коли її діти були маленькими і вона була їхнім світом. Вона проводила години на кухні, готуючи їхні улюблені страви і забезпечуючи їх усім необхідним. Тепер здавалося, що ці зусилля були забуті.

Коли Костянтин закінчив свій сніданок і піднявся йти на роботу, він швидко обійняв свою матір. “Побачимося пізніше, мамо,” сказав він перед тим, як вийти за двері.

Галина дивилася йому вслід, відчуваючи напад самотності. Вона знала, що Костянтин любить її, але це не було те саме, що мати когось поруч для спільного проведення днів. Вона сумувала за компанією свого покійного чоловіка та енергією повного будинку.

Пізніше того дня Галина блукала рядами супермаркету, купуючи кілька необхідних речей. Вона пройшла повз суміш для млинців і на мить вагалася перед тим, як покласти її в кошик. Можливо, завтра вранці вона зможе приготувати собі млинці.

Коли вона поверталася до своєї машини, Галина не могла позбутися відчуття порожнечі, яке оселилося в її житті. Вона завжди була так зайнята турботою про інших, що ніколи не навчилася піклуватися про себе.

Того вечора Галина сиділа одна у своїй маленькій квартирі, їла просту вечерю з розігрітих залишків їжі. Тиша була оглушливою. Вона подумала про те, щоб зателефонувати одному зі своїх інших дітей, але вирішила цього не робити. У них у всіх були свої життя та сім’ї.

Настав вихідний, і Галина зайнялася приготуванням їжі на тиждень вперед. Це було самотнє завдання, але воно давало їй щось робити. Коли вона помішувала каструлю з супом на плиті, вона не могла не думати про те, як сильно змінилося її життя.

Вона сумувала за днями, коли її дім був наповнений сміхом і любов’ю. Тепер здавалося, що вона просто виконує рутинні завдання в очікуванні змін.

Але глибоко в душі Галина знала, що нічого не зміниться, якщо вона сама не зробить перший крок. Їй потрібно було знайти спосіб заповнити порожнечу в своєму житті, знайти нову мету і радість.

Сидячи за столом і вечеряючи наодинці того вечора, Галина дала собі мовчазну обіцянку. Вона знайде спосіб повернути собі щастя, навіть якщо це означатиме вихід із зони комфорту.

Але зараз вона закінчить свою вечерю в тиші, мріючи про часи, коли життя було повним і змістовним.