“Ти маєш все переписати на мене! Чому ти їй повірила? Вона намагається тебе обдурити!”: кричав Костянтин
Зима оселилася, вкриваючи район товстим шаром снігу. Пізній вечір був прохолодним і холодним, проникаючи крізь щілини старого будинку. Нора нарешті заснула після довгого дня в школі та виконання домашніх завдань. Я тихо вийшла з її кімнати і попрямувала на кухню, щоб заварити собі чашку ромашкового чаю, сподіваючись, що він заспокоїть мої розхитані нерви.
Тепер ми залишилися лише вдвох. Не так давно наш дім був наповнений сміхом і шумом великої родини. Але все змінилося, коли одного вечора мій чоловік Матвій подзвонив мені несподівано.
“Я не повернуся додому,” сказав він рівним голосом.
“Що ти маєш на увазі?” запитала я, серце калатало в грудях.
“Я закохався в іншу,” зізнався він. “Вибач, але я більше не можу так жити.”
Я вже деякий час підозрювала, що Матвій має роман. Він був відстороненим, приходив додому пізно і завжди здавався зайнятим. Але почути це вголос було як удар у живіт. Я відчула, як світ навколо мене руйнується.
У наступні тижні я намагалася зберегти все якнайбільш нормальним для Нори. Їй було лише вісім років, і вона не повністю розуміла, чому тато більше не приходить додому. Я сказала їй, що тато мусив поїхати у відрядження, але вона бачила крізь мої брехні.
Одного вечора, коли я вкладала її спати, вона запитала: “Мамо, тато коли-небудь повернеться?”
Я змусила себе посміхнутися і сказала: “Я не знаю, люба. Але ми маємо одне одного, і це головне.”
Коли я стояла на кухні і чекала, поки закипить чайник, мої думки перервалися звуком різко відчинених вхідних дверей. Костянтин, мій старший син від першого шлюбу, увірвався всередину з червоним від гніву обличчям.
“Ти маєш все переписати на мене!” кричав він.
Я була приголомшена. “Про що ти говориш?”
“Чому ти їй повірила? Вона намагається тебе обдурити!” продовжував він, підвищуючи голос.
Я зрозуміла, що він говорить про Світлану, мою сестру, яка допомагала мені керувати господарством після того, як Матвій пішов. Вона запропонувала тимчасово переписати частину майна на її ім’я, щоб захистити його від можливих юридичних проблем через раптовий відхід Матвія.
“Костянтине, заспокойся,” сказала я, намагаючись зберегти спокійний голос. “Світлана просто намагається допомогти.”
“Допомогти? Вона намагається все забрати у тебе!” кричав він. “Ти не можеш їй довіряти!”
Я відчула сумнів. Світлана завжди була поруч зі мною, але слова Костянтина посіяли зерно підозри в моїй свідомості. Чи могла вона справді намагатися скористатися мною?
“Я не знаю, що думати,” зізналася я, опускаючись на стілець.
Костянтин став на коліна поруч зі мною, його гнів поступився місцем турботі. “Мамо, ти маєш бути обережною. Люди не завжди такі, якими здаються.”
Чайник засвистів, перериваючи напружену тишу. Я піднялася і налила собі чашку чаю, руки тремтіли.
“Я поговорю зі Світланою,” нарешті сказала я. “Але мені потрібно, щоб ти теж довіряв мені.”
Костянтин неохоче кивнув і вийшов з кухні. Я сиділа там довго, дивлячись у свою чашку чаю, відчуваючи себе більш самотньою ніж будь-коли.
Наступного дня я зіткнулася зі Світланою щодо звинувачень Костянтина. Вона була ображена і засмучена, але зрозуміла мою потребу в запевненні. Ми вирішили проконсультуватися з юристом, щоб переконатися, що все було законно.
Але шкода вже була завдана. Довіра між нами була зруйнована, і я не могла позбутися відчуття зради. Зима тягнулася далі, і будинок здавався холоднішим і порожнішим ніж будь-коли.
Нора відчула напругу і стала більш замкнутою. Одного вечора вона прийшла до моєї кімнати і залізла до мене в ліжко.
“Мамо, мені страшно,” прошепотіла вона.
Я обійняла її і прошепотіла у відповідь: “Мені теж страшно, люба. Мені теж.”
Зрештою Матвій так і не повернувся, і наша родина залишилася розбитою. Колись теплий і жвавий дім тепер був наповнений тишею і недовірою. І скільки б я не намагалася тримати все разом заради Нори, я не могла позбутися відчуття, що ми всі були лише шматочками розбитого пазлу, який ніколи більше не складеться разом.